Тема: Абсурд і трагічний стоїцизм у романі «Чума». Проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір

Мета уроку: - з’ясувати, як розкриває Камю проблему вибору людини у межовій ситуації та відповідальності за цей вибір на прикладі персонажів роману «Чума»: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана;

- розвивати навички характеристики літературних героїв, аналізу моральних ситуацій;

- формувати моральні компетентності учнів.

Тип уроку: комбінований урок (характеристика дійових осіб твору).

Обладнання: тексти роману «Чума»; картки з цитатним матеріалом, картки із підсумковими запитаннями.

Методична ремарка

1. При підготовці до уроку учні, об’єднавшись у три творчі дослідницькі групи, отримали диференційоване випереджувальне завдання підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана.

2. Роботу у групах можна організувати і безпосередньо на уроці: учні об’єднуються у групи і визначають спікерів. Якщо є потреба, можна роздати цитатний матеріал на картках.

Хід уроку

І. Організаційна частина

   Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя

   Як зберегти світло людської душі? Саме це питання і є проблемою уроку. Згадаємо слова доктора Ріє: «Єдине, що важливо, – це бути людиною».

   Пошукам сенсу буття присвятив свій роман-притчу Альбер Камю, що є своєрідним узагальненням екзистенціальних поглядів письменника. Existentia з латини – існування, тому не дивно, що носії цього філософського напряму, а серед них і Камю, зосереджують свою увагу на існуванні, яке, на їх думку, передує сутності, природі людини. Реальне лише існування, переживання, а все інше – це хаос, абсурд, котрі людина хоче подолати. Безглуздому буттю має протидіяти особистість.

   ХХ століття втратило гармонію. Це дуже важко: жити в розладі зі світом, природою, самим собою. А ще важче – серед сірості й байдужості залишитися Людиною.

   «У чому сенс життя людини?» – це питання ставить письменник у своєму романі. Це питання час від часу ставить перед собою кожна людина. І кожний розв’язує його по-своєму. І ви, нове покоління читачів роману Альбера Камю, ставите й розв’язуєте це питання по-своєму.

   Звертаючись до зображення чуми як загальнолюдської катастрофи, Камю створює колективний портрет оранців, деталізуючи його конкретними образами-типами, такими як Ріє, Коттар, Панлю, Рамбер, Гран, Тарру та інші.

   Отже, на цьому і на наступному уроках, аналізуючи сторінки роману «Чума», ми спробуємо зрозуміти застереження письменника, виявити найсуттєвіші особливості його світобачення; простежимо, як герої вирішують проблему вибору в «межовій ситуації», розглянемо персоніфікацію різних можливостей морального вибору в образах основних персонажів.

ІІ. Актуалізація опорних знань

   Усне опитування

   1. Поняття про екзистенціалізм, межову ситуацію (див. Урок 1)

   2. Визначення особливостей жанру і стилю роману (див. Урок 2)

   3. Визначення символіки назви твору (див. Урок 2)

   4. Визначення теми і проблематики роману (див. Урок 2)

ІІІ. Перевірка домашнього завдання (знання змісту роману)

   Літературний диктант

1. Хто з персонажів роману першим помирає від чуми? (Мішель – воротар у домі, де мешкав доктор Ріє).

2. З якою метою приїхав до Орану з Парижа Раймон Рамбер? (Написати репортаж про умови життя арабів і санітарний стан корінного населення).

3. Чому Раймон Рамбер хотів вибратися із зачумленого Орану? (Його в Парижі чекала кохана).

4. Хто з персонажів веде статистику чуми? (Жозеф Гран).

5. Кому з персонажів належать слова: «Соромно бути щасливим одному»? (Раймону Рамберу).

6. Кого з персонажів задовольняє стан речей в зачумленому місті? (Коттара).

7. Який вид міського транспорту порадив використовувати для перевозки трупів один із службовців мерії? (Трамвай).

8. Яка подія змінила світогляд отця Панлю? (Смерть сина слідчого Отона).

9. Хто з персонажів займався розробкою нової вакцини від чуми? (Доктор Кастель).

10. Батько якого з персонажів був прокурором? (Жана Тарру).

11. Хто з персонажів перехворів на чуму і одужав? (Жозеф Гран).

12. Хто з персонажів є автором хроніки? (Доктор Ріє).

ІV. Основна частина уроку

   1. Бернар Ріє

   Характеристика підготовленими учнями образу доктора Бернара Ріє і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал).

   Запитання: Як характеризують доктора Ріє наступні цитати?

   1) «…Говорить просто мовою людини, яка втомилася жити в нашому світі, а проте відчуває прихильність до своїх ближніх і поклала для себе особисто не миритися з жодною несправедливістю й компромісами» [Ч. 1]

   2) «– Будь-що завжди варте заходу» [Ч. 1]

   3) «Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, все залежить від отого найменшого поруху. До цього не приліпишся. Головне – це добре робити свою справу» [Ч. 1]

   4) «Наприкінці тих виснажливих тижнів <…> Ріє раптом усвідомив, що йому більше не треба боронитися від жалю. Надто вже стомливий жаль, коли він даремний» [Ч. 2]

   5) «– Я надто довго вештався по шпиталях, щоб захопитися думкою про колективну відплату. Але ж ви розумієте: християни часом люблять побалакати на цю тему, хоча самі по-справжньому в це не вірять. Вони кращі, ніж видаються на перший погляд.

   – Отже, ви, як і отець Панлю, вважаєте, що чума має свої добрі сторони, що вона розкриває людям очі, змушує їх думати?

   Лікар нетерпляче труснув головою:

   – Як і всі недуги на цім світі. Те, що слушно відносно хвороб світу сього, слушно і щодо чуми. Можливо, дехто й стане кращим. Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2]

   6) «Лікар сказав, що він уже відповів на це запитання і що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. Але річ у тім, що жодна людина на світі, атож, навіть і отець Панлю, який вірить, що вірує, не вірить у такого Бога, бо ніхто цілком не покладається на його волю, він, Ріє, вважає, що принаймні тут він на правдивій дорозі, борючись проти усталеного в світі ладу» [Ч. 2]

   7) «…Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2]

   8) «Все ще стоячи в сутіні, лікар сказав, що <…> що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. Але річ у тім, що жодна людина на світі, атож, навіть і отець Панлю, який вірить, що вірує, не вірить у такого Бога, бо ніхто цілком не покладається на його волю, він, Ріє, вважає, що принаймні тут він на правдивій дорозі, борючись проти усталеного в світі ладу» [Ч. 2]

   9) «Я не знаю, ні що мене чекає, ні що буде по всьому цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе» [Ч. 2]

   10) «Так от, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить» [Ч. 2]

   11) «(Тарру):

   – …Проте всі ваші перемоги завжди були і будуть лише минущими, ось у чім заковика.

   Ріє спохмурнів.

   – Знаю, так завжди буде. Та це ще не привід, аби зректися боротьби.

   – Справді, не привід. Але уявляю собі, що ж тоді для вас ця чума.

   – Так, – мовив Ріє. – Нескінченна поразка» [Ч. 2]

   12) «Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу»  [Ч. 2]

   13) «І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей» [Ч. 4]

   14) «Ну а він, Ріє, що він виграв? Хіба одне – спізнав чуму і пам'ятає про неї, спізнав приязнь і пам'ятає про неї, спізнав ніжність, і тепер його обов'язок час від часу про неї згадувати. Все, що людина здатна виграти у грі з чумою і з життям, – це знання і пам'ять» [Ч. 5]

   15) «Але воднораз за велінням серця він добровільно став на бік жертв і хотів бути разом з людьми, своїми співгромадянами, в єдиному, що було для всіх безперечне, – в любові, муках і вигнанні. Тим-то він поділяв зі своїми співгромадянами всі їхні страхи, тому будь-яке становище, в яке вони потрапляли, було і його власним» [Ч. 5]

   Запитання: Що обумовлює вибір доктора Ріє, що визначає його екзистенцію?

   Орієнтовні висновки: З усіх героїв роману доктор Бернар Ріє найбільш відкритий для рішення екзистенціальних питань. Він опиняється у самому центрі епідемії. Але не тільки клятва Гіппократа зобов’язує його само самовіддано боротися з чумою. Він прагне насамперед зберегти в собі людину, чесну людину, яка просто виконує свою роботу, свій обов’язок.

   2. Жан Тарру

   Характеристика підготовленими учнями образу Жана Тарру і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал)

   Запитання: Як характеризують Жана Тарру наступні цитати?

   1) «Життєрадісний, з незмінною усмішкою на устах, він, здавалось, був душею всіх доступних розваг, але аж ніяк не їхнім невільником» [Ч. 1]

   2) «Я ненавиджу смертні вироки» [Ч. 2]

   3) «Тарру сказав, що більшість людей сидить згорнувши руки, що пошесть – справа кожного, і кожен повинен виконати свій обов'язок» [Ч. 2]

   4) «Ось тоді я й зрозумів, що я принаймні протягом усіх цих довгих літ як був, так і зостався зачумленим, а сам усіма силами душі вірив, ніби саме з чумою і борюся. Зрозумів, що хай не безпосередньо, але я засудив на смерть тисячі людей, що я навіть сам сприяв тим смертям, схвалюючи дії і принципи, які неминуче тягли їх за собою» [Ч. 4]

   5) «Уже давно мені соромно, до болю соромно, що і я, хоча б непрямо, хоч і з найкращих спонук, теж був убивцею. З часом я не міг не помітити, що навіть найкращі не здатні нині утриматися від убивства своїми або чужими руками, бо така логіка їхнього життя, і в цьому світі годі кроку ступити, не ризикуючи заподіяти комусь смерть. Так, мені, як і раніше, було соромно, я зрозумів, що всі ми живемо в чумній скверні, і я втратив спокій. Навіть тепер я все ще шукаю спокою, силкуюся зрозуміти їх усіх, намагаюсь не бути нічиїм смертним ворогом<…> Я вирішив відкинути все, що хоча б віддалено, з добрих чи лихих намірів, завдає смерть або виправдовує вбивство» [Ч. 4]

   6) «Кожен носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини на світі. атож, не існує, якої б вона не торкнулася <…> Людина чесна, яка нікого не заражає, це саме той, хто ні на мить не сміє розслабитися» [Ч. 4]

   7) «Я тільки вважаю, що на цій землі існують лихо і жертви і що треба по змозі не ставати на бік лиха <…> Я намагаюся бути безвинним убивцею <…> Ось чому я поклав собі у всіх випадках ставати на бік жертв, аби хоч якось обмежити розмах лиха» [Ч. 4]

   8) «– Власне, одне лиш мене цікавить, – просто сказав Тарру, – знати, як робляться святими.

   – Але ж ви в Бога не вірите.

   – Ваша правда. Тепер я знаю тільки одну конкретну проблему: чи можна стати святим без Бога» [Ч. 4]

   9) «(Старий астматик): …Кращі завжди відходять. Таке життя. Це була людина, яка знала, чого хоче» [Ч. 5]

   Запитання: Не дивлячись на високу моральність героя, автор «дає» чумі вбити Тарру. Чому? Якщо вважати, що чума – це покарання, то у чому в такому разі провина Тарру?

   Варіанти відповідей:

   - Смерть завжди забирає найкращих (за словами старого астматика).

   - Він ніс у собі надзвичайну втому від боротьби.

   - Його провина (гріх) у тому, що під час своєї революційної діяльності він мимоволі теж був убивцею.

   Орієнтовні висновки: Жан Тарру – один із найцікавіших і суперечливих образів роману. Мужній життєлюб, людина з почуттям внутрішньої свободи і власної гідності, неординарна особистість, Тарру усе життя розривався між моральністю і політичною боротьбою. Сповідуючись доктору Ріє, Тарру каже, що ще з 17 років він теж «зачумлений», заражений протиріччями світу, готовий вбити людину, виправдовуючи при цьому себе. У певний момент він усвідомлює, що і представники влади, і борці за свободу людства (революціонери) є  мимовільними вбивцями «живих людей».

   Його життєвим кредо сталє переконання, що завжди треба «ставати на бік жертв, щоб хоча б якось обмежити розмах лиха». Саме він є ініціатором створення санітарних дружин у зачумленому Орані.

   3. Жозеф Гран

   Характеристика підготовленими учнями образу Жозефа Грана і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал)

    Запитання: Як характеризують Жозефа Грана наступні цитати?

   1) «Бачте, я і його самого не так уже добре знаю. Але треба допомагати одне одному» [Ч. 1]

   2) «Він належав до людей, однаково рідкісних у нашому місті, як і деінде, які мають відвагу віддаватися своїм добрим почуттям. Те мале, що він сказав про себе лікареві, і справді свідчило про наявність доброти і щирої прихильності, про що в наші дні не кожен наважиться сказати вголос» [Ч. 1]

   3) «Ох, докторе, – казав він, – як би мені хотілося навчитись висловлювати свої думки!» [Ч. 1]

   4) «З певного погляду оповідач схильний вважати, що Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, втілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці. Він сказав «так» без вагання, з властивою йому доброю волею» [Ч. 2]

   Запитання і завдання: Які риси «маленької людини» наявні в образі Жозефа Грана? Що відрізняє Грана від інших «маленьких людей» (Башмачкіна, Мармеладова, Грегора Замзи)?

   Орієнтовна відповідь:

   1) Невисокий соціальний стан, скрутне матеріальне становище, відсутність особливих талантів, невдаха; добрий, нікому не чинить зла.

   2) У Грана присутня сила характеру: він бере участь у спільній боротьбі проти зла, допомагає Коттару; у нього є сенс життя (захоплення) – його роман.

   Орієнтовні висновки: Цікавим прикладом протесту проти епідемії абсурду і зла є «маленька людина» Жозеф Гран – дрібний службовець мерії. У ньому знайшли втілення дві важливі для Камю теми – творчості і любові, хоча і в дещо абсурдному втіленні. Дружина пішла від невдахи багато років тому, єдина фраза його роману про амазонку є його «роботою», його порятунком. Але саме Гран без жодних вагань стає «адміністративним серцем» санітарних дружин, ведучи страшну статистику чуми. Можна вважати саме ці сухі й суворі записи Грана його істинним шедевром. Гран знайшов у собі сили чинити потужний опір чумі, подолавши хворобу і виживши, незважаючи на те, що за всіма ознаками повинен був померти саме він, а не здоровані Тарру і Панлю.

V. Підведення підсумків

   1. Формулювання висновків

   Метод «прес» (дивіться додаток). Запитання: Які ідеї втілив Камю в образах Ріє, Тарру, Грана? (Варто звернутися до таблиці, складеної на попередньому уроці).

   2. Виставлення та коментар оцінок

VІ. Домашнє завдання

   Підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана (диференційоване групове завдання).

Тема: Абсурд і трагічний стоїцизм у романі «Чума». Проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір (продовження теми)

Мета уроку: - з’ясувати, як розкриває Камю проблему вибору людини у межовій ситуації та відповідальності за цей вибір на прикладі персонажів роману «Чума»: Раймона Рамбера, отця Панлю, Коттара;

- розвивати навички характеристики літературних героїв, аналізу моральних ситуацій;

- формувати моральні компетентності учнів.

Тип уроку: комбінований урок (характеристика дійових осіб твору).

Обладнання: тексти роману «Чума»; картки з цитатним матеріалом, картки із підсумковими запитаннями.

Методична ремарка

1. При підготовці до уроку учні, об’єднавшись у три творчі дослідницькі групи, отримали диференційоване випереджувальне завдання підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Раймона Рамбера, отця Панлю, Коттара.

2. Роботу у групах можна організувати і безпосередньо на уроці: учні об’єднуються у групи і визначають спікерів. Якщо є потреба, можна роздати цитатний матеріал на картках.

Хід уроку

І. Організаційна частина

   Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя

   Приреченість людського буття чи віра у можливість єднання таких різних людей у боротьбі проти зла; віра у людину або віра у Бога; бути з людьми або бути «стороннім» – на ці питання ми і спробуємо дати відповідь під час сьогоднішнього уроку.

   Персонажам, про яких ми сьогодні будемо говорити, вибір дається складніше, а один з них, взагалі, робить помилковий вибір.

ІІ. Актуалізація опорних знань

   Запитання: Які проблеми автор порушує в образах Раймона Рамбера, отця Панлю, Коттара?

ІІІ. Основна частина уроку

   1. Раймон Рамбер

   Характеристика підготовленими учнями образу Раймона Рамбера і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал)

   Запитання: Як характеризують доктора Рамбера наступні цитати?

   1) «Його доводи в основному зводилися до того, що він, мовляв, чужий у нашому місті, і тому його випадок вимагає особливого розгляду» [Ч. 2]

   2) «Але все-таки соромно бути щасливим одному» [Ч. 4]

   3) «…Я колись думав, що чужий у цьому місті і що мені тут у вас нема чого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх» [Ч. 4]

   Запитання: Чи можна б було зрозуміти і виправдати Рамбера, якщо б він все ж таки залишив Оран? (Дискусія).

   Орієнтовні висновки: Непростим був вибір журналіста Раймона Рамбера, парижанина, «чужого» в Орані. Спочатку він намагається переконати себе в тому, що справи оранців його не стосуються, що його головне призначення –  любити жінку, без якої він не мислить свого життя. Рамбер починає працювати у рядах борців із чумою, водночас шукаючи шляхів залишити зачумлене місто. Але, знайшовши ці шляхи, Рамбер в останню мить приймає свідоме рішення залишитися і продовжити боротьбу. Цінність його індивідуального щастя меркне для нього на тлі оранської трагедії, він усвідомлює, що не може бути щасливим на тлі загального горя.

   2. Отець Панлю

   Характеристика підготовленими учнями образу отця Панлю і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал)

   Запитання: Як характеризують отця Панлю наступні цитати?

   1) «– Очевидно, почнеться пошесть, – відрік панотець. І його очі за круглими скельцями окулярів посміхнулися» [Ч. 1]

   2) «Але там, де одні вбачали абстракцію, інші (Панлю) вбачали істину» [Ч. 2]

   3) «– Братове мої, вас спостигла біда, ви самі накликали її на себе, братове» [Ч. 2]

   4) «(Ріє): Панлю – кабінетний учений. Він не надивився смертей і тому провіщає від імені істини. Однак будь-який сільський священик, який розгрішує своїх парафіян і чує останній віддих мрущого, думає так само, як і я. Він передусім спробує зарадити біді, а вже потім доводитиме її доброчинні якості» [Ч. 2]

   5) «(Ріє): Радий, що він кращий за свої проповіді» [Ч. 2]

   6) «Але, може, нам треба любити те, чого не можемо осягнути розумом» [Ч. 4]

   7) «Зовні він за будь-яких обставин зберігав спокій. Але від того дня, коли він протягом кількох годин дивився на мрущу дитину, щось у ньому надломилося. На обличчі все виразніше читалася внутрішня напруга» [Ч. 4]

   8) Найжорстокіше випробування – і те благо для християнина. А християнин саме в даному випадку і повинен прагнути цього блага, шукати його, розуміти, в чому воно і як його знайти. <…> Не слід намагатися пояснювати явлене чумою видовище, а слід намагатися засвоїти те, що можна засвоїти» [Ч. 4]

   9) «Страждання дитини – то наш гіркий хліб, але без хліба душа наша захиріла б від духовного голоду» [Ч. 4]

   10) «Він певний, що першою думкою і першим словом буде страшне слово «фаталізм». Так ось, він не цуратиметься цього слова, якщо йому дозволять додати до слова «фаталізм» епітет «активний»» [Ч. 4]

   11) «Треба прийняти ганебне, оскільки кожен мусить вибирати – ненавидіти йому чи любити Бога. А хто ж наважиться вибрати ненависть до Бога?» [Ч. 4]

   12) «(Диякон про ідею проповіді Панлю): Якщо священнослужитель звертається по допомогу до лікаря, тут явна суперечність» [Ч. 4]

   13) «(Тарру): «Коли невинна істота лишається без очей, християнин може тільки або втратити віру, або пристати на сліпоту. Панлю не бажає втратити віри, він піде до кінця. Саме це він і хотів сказати» [Ч. 4]

   14) «Панотець відмовився викликати лікаря, бо це мовляв, суперечить його принципам» [Ч. 4]

   Запитання: Якщо вважати чуму «покаранням», то за що покараний отець Панлю?

   Варіанти відповідей:

   - За гріх фанатизму.

   - За те, що виправдовував зло промислом Божим.

   Орієнтовні висновки: Чума визначила і зміни у світогляді отця Панлю. Спочатку він пояснює чуму як «бич божий», як покарання Богом людей за їхні гріхи. Його перша проповідь сповнена непримиренного християнського гніву; він промовляє її з високою кафедри, вочевидь, вважаючи, що йому відкриті Божі наміри. Його слова лякають людей, сіють в їхніх душах страх. Отець Панлю закликає покірно прийняти біду, не покладаючись ані на медицину, ані на лікарів, цілком довірившись Божій волі. Однак ідея покарання у світогляді батька Панлю дає тріщину, коли він, приймаючи з холодною стійкістю сотні смертей, будучи одним з найактивніших членів санітарної дружини, стає свідком смерті невинного хлопчика, сина слідчого Отона.

   Отець Панлю просить бога врятувати цю дитину, але дитина помирає. І тоді священик починає сумніватися в справедливості і всесильності Господа. Його друга промова милосердніша та людяніша, він майже дійшов до єресі, характеризуючи масштаби зла, принесеного чумою. Але разом з тим не може відректися від своєї фанатичної віри. Автор дає чумі вбити отця Панлю, тому що той не досяг згоди з самим собою в розумінні єдності любові до Господа і до окремого живій людині. Він вибрав бога і помер з розп’яттям в руках, мужньо переносячи страждання.

   4. Коттар

   Характеристика підготовленими учнями образу Коттара (має містити цитатний матеріал)

   Запитання: Як характеризують Коттара наступні цитати?

   1) «За будь-яких обставин комісіонер тримався замкнуто й недовірливо» [Ч. 1]

   2) «Його улюблена приказка була: „Більший завжди меншого з’їдає”» [Ч. 1]

   3) «У цього чоловіка, – промовив він (Гран), – нечисте сумління» [Ч. 1]

   4) «– А чого, по-вашому, нам треба? – спитав лікар, усміхаючись у відповідь.

   Коттар нараз ухопився за дверцята машини і, перш ніж піти, вигукнув лютим і воднораз плаксивим голосом:

   – Землетрусу – он чого! Доброго землетрусу!» [Ч. 1]

   5) «Коттар не без утіхи зауважив:

   – І підстав нібито нема, щоб пошесть припинилася. Все піде шкереберть» [Ч. 2]

   6) «…Відколи в нас чума, мені якось вільніше стало» [Ч. 2]

   7) «А втім, мені чума якраз вигідна. То з якої б це речі я помагав людям, які з нею борються?» [Ч. 2]

   8) «Звісно, не все йде гладенько. Але зате всі ми в одній ямі сидимо» [Ч. 4]

   9) «Говоріть що хочете, а я вам ось скажу: єдиний спосіб об'єднати людей – це наслати на них чуму» [Ч. 4]

   10) «Тарру якось сказав Ріє: «Єдиний його злочин у тому, що в серці своєму він схвалив те, що вбиває дітей і дорослих. У всьому іншому я його, мабуть, розумію, але оце я мушу йому простити». І цілком справедливо, що хроніка завершується розповіддю про цього чоловіка, у котрого було сліпе серце, тобто самотнє серце» [Ч. 5]

   Запитання: Чому Коттар радіє чумі?

   Варіанти відповідей:

   - Він займається контрабандою, а під час епідемії це приносить особливо високі прибутки.

   - Чума об’єднує його з людьми: під час епідемії однакова небезпека загрожує всім.

   - Владі під час чуми буде не до нього, і тому його поки не заарештують.

   Орієнтовні висновки:

   Чума цілком влаштовує Коттара, оскільки виправдовує його діяльність і певним чином захищає його. Перебуваючи у постійному конфлікті із законом, відчуваючи себе відчуженим у суспільстві, Коттар ще до епідемії чуми спізнав цей стан зачумленості і тепер радів, що пошесть, яка охопила місто, немовби вирівняла його з іншими мешканцями Орана. Саме з цих причин чума для нього – не загроза, а швидше – союзниця. Тому він не зацікавлений у боротьбі з нею, чума йому вигідна. Чоловіка самотнього і водночас страждаючого від своєю самотністю вона обернула на спільника.

   З цих причин (персональної зачумленості у світі, який прагнув позбавитися чуми) Коттар намагався позбавити себе життя на початку роману і з відчаю відкриває вогонь по перехожих, які в кінці роману радіють позбавленню міста від чуми.

ІV. Підведення підсумків

   1. Формулювання висновків

   Метод «прес» (дивіться додаток до попереднього уроку). Запитання: Які ідеї втілив Камю в образах Рамбера, отця Панлю, Коттара? (Варто звернутися до проблем, актуалізованих на початку уроку).

   2. Підсумкове слово вчителя

   Важливо, що герої Камю роблять свій вибір свідомо. Ідея морального вибору є стрижнем кожного з персонажів роману. Письменника менше цікавлять факти біографії і особливості характеру його героїв. Головну увагу Камю зосереджує на екзистенційному кредо героїв.

   За логікою, за законами буття перемогти чуму, зло остаточно людина не в змозі. У фіналі міркування доктора Ріє про безсмертя бацили чуми є швидше застереженням, закликом бути пильними, ніколи не забувати, що небезпека завжди поруч. І якою б всесильної не була чума, світове Зло, боротьба Ріє і його друзів не виглядає марною, і в цьому проявився невичерпний гуманізм Альбера Камю. «Трагічний гуманізм» бунту героїв Камю полягає в тому, що, навіть усвідомлюючи обмеженість своїх можливостей у боротьбі зі злом, вони не складають зброї.

   3. Виставлення та коментар оцінок

V. Домашнє завдання

   Підготувати цитатний матеріал (диференційоване групове завдання):

1) зображення епідемії чуми у книзі Джованні Боккаччо «Декамерон» (І група);

2) зображення епідемії чуми у романі Альбера Камю (ІІ група).

Тема: «У світі завжди була чума…» (Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо)

Мета уроку: - визначити особливості зображення пошесті чуми у європейському мистецтві; порівняти зображення чуми у творах Боккаччо та Камю, зробити компаративний аналіз деяких мотивів роману «Чума» та збірки «Декамерон»;

- розвивати навички компаративного аналізу творів;

- формувати моральні компетентності учнів, виховувати інтерес до історії мистецтва.

Тип уроку: комбінований урок (урок компаративного аналізу творів).

Обладнання: тексти роману Камю «Чума» та збірки «Декамерон» Бокаччо; комп’ютер та мультимедійний проектор; презентація до уроку.

Хід уроку

І. Організаційна частина

Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя (Слайд 1)

   В європейському мистецтві відображення теми епідемій чуми має давню і багату традицію. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо розібратися, чому митці, починаючи з  XIV століття і до наших днів, звертаються до цієї теми, порівняємо зображення чуми у творах Боккаччо і Камю і зробимо висновки щодо еволюції цього образу у світовій літературі і його значення.

ІІ. Актуалізація опорних знань

   Завдання: Поясніть пряме, алегоричне та символічне значення роману А. Камю. (Інфекційна хвороба; «коричнева чума» – фашизм; світове зло у будь-якому з його проявів).

   Запитання: До якого жанрового різновиду можна віднести роман «Чума»? (Роман-притча; поліфонічний роман; роман-міф; роман-хроніка(!))

   Коментар учителя

   Чума як явище по традиції асоціюється у читача із далекими часами Середньовіччя і Відродження, а роман Альбера Камю чимось нагадує хроніки тієї епохи: «Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194... року в Орані».

   Є у цієї хроніки і оповідач-літописець, спочатку безіменний, який розчиняється у масі мешканців Орану. Він так і пише: «ми, наше», тому що змальовує ситуацію, з якою знайомий безпосередньо, учасником якої є сам, змальовує її зсередини, з точки зору тих, кого спіткала біда. Така безособовість властива авторам середньовічних хронік, це дозволяє сконцентрувати увагу майбутнього читача не на оповідачеві і його інтерпретації подій, а безпосередньо на самих подіях.

   Також анонімність в деякій мірі обумовлює об’єктивність, безпристрасність, фактичну достовірність зображення.

   «Факти ці одним здадуться вірогідними, іншим, навпаки, неймовірними. Проте хроніст не може зважати на такі суперечності. Його завдання лише сказати: «Так було», якщо він знає, що так воно й було насправді, якщо випадки безпосередньо торкнулися життя всієї людності і, отже, є тисячі свідків, котрі поцінують у душі правдивість його розповіді» [Ч. 1].

   Однак епідемія чуми вибухнула не в середньовічному місті, а в сучасному (194… рік), і це надає їй якісно нових рис, ще страшніших тому, що сама можливість існування у ХХ столітті чуми вважалася майже нереальною.

   Доктор Кастель так і каже: «…Один колега мені сказав: «Це річ незбагненна, всім відомо, що на Заході вона зовсім щезла». Знати всі знали, крім тих, хто від неї загинув. Та й ви, Ріє, знаєте це не гірше за мене».

   Таке нещастя, як чума, не могло не залишити слід на сторінках написаних людиною книг.

   «Декамерон» Боккаччо – це теж своєрідна хроніка подолання гніту чуми, бича Божого, що розповідає про те, як боролися зі страхом смерті люди того часу.

   У них був вибір: або передати себе у руки Господа і сподіватися на Його милість, або прагнути поборотись із напастю власними силами – протиставляючи відчаю веселе, повне надій життєлюбство.

   Ключове поняття роману «Чума» – місто. Цікаво, що твір розпочинається з докладного опису Орана.

   «Найзручніший спосіб познайомитися з містом – це придивитись, як тут працюють, як тут кохаються і як тут умирають» [Ч. 1].

   Звичайно в художньому творі місто – це всього лише декорація, на тлі якої виявляють себе люди, умовне «місто дії». (Місто як дійова особа). В романі Камю це не так. Місто поволі підкоряє собі життя тих, хто оселився у ньому: диктує їм, якими звичками вони мають обзавестись, щоб почувати себе комфортно у межах міських мурів; як працювати, як відпочивати і розважатись; і, найголовніше, як хворіти і як вмирати.

   Місто,в яке прийшла чума, – це перш за все тісна (тісніша, ніж звичайно) спільнота людей, тому що хвороба ця така, що не робить виключень ні для кого, і кожен, хто опинився у зачумленому місті, ризикує однаково зі всіма. Чума максимально знеособлює смертних.

   До того ж, як тільки в Орані вводиться карантин, місто стає тюрмою, адже віднині світ чітко розділяється на дві нерівні частини: уражене епідемією місто і все інше людство. Це ще щільніше зминає жителів Орану у єдину масу уражених смертю і страхом.

   У зачумленого міста не може не з’явитися власних легенд про те, як вмирали і як рятувалися від смерті. В Орані легендарними стали поховання, які автор змальовує зі скрупульозністю офіційного звіту.

   Все, що могла запропонувати людям цивілізація у боротьбі із чумою на певному етапі – це нові, більш дієві методи звільнення від уражених мерців, що накопичувалися надзвичайно швидко. І, можливо, однією із найяскравіших картин лиха була згадка про те, що «…якийсь службовець з мерії значно полегшив завдання адміністрації, порадивши використовувати для перевозки трупів трамваї…»

ІІІ. Основна частина уроку

   1. Чума у європейському мистецтві (Слайди 2-11)

   Лекція вчителя або повідомлення з презентацією підготовленого учня

   В історії світової літератури не лише А. Камю звертався до зображення епідемії чуми або, як її іноді ще називали, «Чорної смерті». Ось лише кілька прикладів творів, де зображено цю страшну хворобу:

Джованні Боккаччо «Декамерон» (1350-1353);

Даніель Дефо «Щоденник чумного міста» (1722);

Джон Вільсон «Зачумлене місто» (1816);

Олександр Пушкін «Бенкет під час чуми» (1830);

Алессандро Мандзоні «Заручені» (1821-1842);

Едгар По «Маска Червоної Смерті» (1842);

Джек Лондон «Червона чума» (1912);

Карен Мейтленд «Маскарад брехунів» (2008);

Енн Бенсон «Чумні історії» (2007), «Вогняна дорога» (2008), «Щоденник чорної смерті» (2010).

   У цьому ряду можна також згадати і англійського чиновника морського відомства Семюеля Піпса (1633-1703), який дружив із Ісааком Ньютоном. З 1660 по 1669 роки Піпс вів щоденник, у якому, окрім опису особистого життя,  відтворив найважливіші події тієї доби: природні катастрофи, війни, політичні колізії, придворні чвари. Докладно змальована у «Щоденнику» і Велика лондонська чума 1665 року.

   По-різному підходили автори до зображення цього лиха. Наприклад, оповідь Д. Дефо систематична і детальна, написана у безпристрасному стилі, а італійський письменник А. Мандзоні прагнув відтворити загальну атмосферу ураженого чумою Мілану, аналізуючи індивідуальну реакцію на чуму з властивою йому поетичною чуттєвістю.

   З наведених прикладів можна зробити висновок, що чума є головним мотивом і у творчості деяких сучасних письменників. Але саме в романі «Камю» чума набула особливого символічного значення і як окремих небезпечних ідеологій (наприклад, фашизму), і як світового Зла взагалі.

   Зверталися до зображення чуми і представники живопису, наприклад: Пітер Брейгель Старший «Тріумф Смерті» (1562), Ніколя Пуссен «Чума в Ашдоді» (1630), Орас Верне «Чума в Барселоні» (1822), Арнольд Бьоклін «Чума» (1898) та багато інших.

   Історик Жан Делюмо зазначав, що «Чорна смерть» і подальші епідемії повернули європейське мистецтво «до жорстокості, страждань, садизму, безумству і мракобісся». Страх перед чумою знайшов відображення в сюжетах «Танку Смерті», «Тріумфу Смерті», «Трьох мертвих і трьох живих».

   «Танок смерті» – це традиційний сюжет європейського мистецтва, який представляє танець кістяків, з віршованим коментарем. Виникнення цього сюжету як реакції на епідемію чуми відносять до середини XIV століття. У наступних століттях також простежувався зв’язок «Танку смерті» і чуми.

   З чумою пов’язаний любекський «Танок смерті» 1463 року, коли хвороба вразила північ Німеччини. Німецький художник Бернт Нотке зобразив «Танок смерті» в Маріенкірхе, яка була зруйнована британськими бомбардувальниками у 1942 році.

   Отримав розповсюдження сюжет, у якому образ чуми представлений у вигляді стріл, що вражають людей. Так, на фресці Беноццо Гоццолі в Сан-Джиміньяно (1464) зображений Бог-отець, який, незважаючи на прохання Христа і Марії, кидає отруєну стрілу на місто. Диптих Мартіна Шаффнера (1510-1514) зображує ангелів, які стріляють в грішників, благаючих про пощаду; а Христос на прохання святих-захисників від чуми жестом захищає місто, і стріли не потрапляють в нього. На фресці в римській церкві Сан-П’єтро-ін-Вінколі скелет крилатого демона пускає стрілу у жителів міста.

   У сюжетах про чуму відзначалися раптовість і швидкоплинність хвороби. Голландські гравюри з музею ван Столька в Роттердамі зображують похорони, на яких падають люди, що несуть труну.

   У чому ж причини такої «популярності» чуми у мистецтві? Справа в тому, що, починаючи з часів Середньовіччя, епідемія чуми багаторазово охоплювала європейські країни; масові спалахи хвороби продовжувалися до XVIII ст. У XIV ст. (1347-1352 рр.) Європа була уражена пандемією чуми, яка отримала назву «Чорна смерть».

   Медицина того часу не могла пояснити причини виникнення і розповсюдження хвороби, а також запропонувати ефективне лікування. Чума сприймалася як покарання, яке послав розгніваний Бог. Папа Климент VI у своєму посланні від 26 вересня 1348 року назвав чуму «таємним судом Божим» і хворобою, «якою Бог уразив християнський народ за гріхи його».

   Запитання: Як традиційні аспекти зображення чуми у європейському мистецтві наявні у романі А. Камю?

   Очікувані відповіді:

   - Прагнення відтворити загальну атмосферу, яка панує в суспільстві під час епідемії.

   - Прагнення відтворити індивідуальну реакцію на чуму.

   - Показ людських страждань.

   - Відтворення мракобісся і забобонності людей.

   - Зображення образу чуми у вигляді стріл, що вражають людей (проповідь отця Панлю).

   - Сприйняття чуми як покарання за гріхи (проповідь отця Панлю).

   - Зображення процесу похорон померлих.

   - Також відгомоном стародавніх середньовічних переказів стали пацюки, які принесли в Оран чуму.

   2. Компаративний аналіз «Декамерона» і роману «Чума» (робота з цитатним матеріалом); заповнення таблиці «Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо» (Слайд 12)

ІV. Підведення підсумків

   1. Слово вчителя

   Отже, можна зробити висновок, що у зображенні пошесті чуми Альбер Камю багато у чому продовжує традиції європейського мистецтва, і це доводить співставлення його роману із обрамленням збірки «Декамерон». І Боккаччо, і Камю – письменники-гуманісти, які у своїй творчості утверджували цінність саме земного життя людини. У романі Камю чумі протистоять борці з нею; десятеро персонажів-оповідачів «Декамерона», утворивши своєрідну «ідеальну» спільноту, теж, певною мірою, чинять опір чумі. Але все ж таки є головна відмінність у розумінні чуми Камю, з одного боку, та митців попередніх епох, включаючи і Боккаччо, з іншого.

   2. Запитання: Що ж нового привніс Камю у традицію зображення чуми в європейському мистецтві?

   Очікувана відповідь: У творах, де йдеться про епідемію чуми, можна побачити поступове поглиблення її символічного значення. Буде великою натяжкою стверджувати, що чума у Боккаччо означає щось більше, ніж просто хвороба. У Камю ж, як ми вже зазначали, чума – це і фашизм (та інші небезпечні ідеології), і світове зло взагалі.

   3. Підсумкове запитання: Як ви розумієте фінальне речення роману? Чому саме цими словами Камю завершує твір? Чи згодні ви з таким пророцтвом? (Визначення головної ідеї роману). (Слайд 13)

   Варіанти відповідей:

   - Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не досягнути перемоги над злом у світобудові.

   - Так, остаточна перемога над злом недосяжна, але це не має паралізувати розум і волю людей, їхньої готовності боротися з чумою.

   - Чума (світове зло) нездоланна, попри це людина повинна чинити їй опір.

   - Зло ніколи не зникне остаточно, однак неможливість подолати його не звільняє людину від необхідності боротьби. У цьому і полягає сенс трагічного стоїцизму Камю.

   - Боротися зі злом треба, яким могутнім воно б не було чи не здавалося, – такою є авторська позиція.

   - Зло нездоланно, але персонажі роману виступають у боротьбу з ним. Причому таку позицію людини оповідач (один із борців) тлумачить не як подвиг, а як норму, як звичайний спосіб життя.

   Запитання: У чому сенс такої боротьби, коли немає шансів на остаточну перемогу?

   Очікувана відповідь: Людина у вирішальні моменти життя стає перед вибором, і в залежності від свого вибору – вона стає Людиною, або ні. Саме існування зла змушує людину робити вибір (можна згадати поняття діалектики добра і зла; слова Воланда до Левія Матвія у романі «Майстер і Маргарита»).

V. Домашнє завдання

   Підготуватися до написання твору за романом А. Камю «Чума»: дібрати цитатний матеріал, епіграфи.

Тема: Розвиток мовлення. Твір за романом Альбера Камю «Чума»

Мета уроку: - перевірити інформаційні компетентності учнів; написати твори за романом А. Камю «Чума»; допомогти учням глибше усвідомити ідейний зміст роману;

- розвивати зв’язне писемне мовлення учнів, уміння висловлювати думки і аргументувати їх, наводячи цитати з тексту;

- виховувати моральні компетентності учнів.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань (розвиток зв’язного мовлення).

Обладнання: тексти роману, підручники.

Хід уроку

І. Організаційна частина

   Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІІ. Основна частина уроку

   1. Ознайомлення з варіантами теми твору; коментар учителя до тем

   2. Повторення основних вимог до написання творів (обсяг, структура, аргументація, оформлення цитат тощо)

   3. Написання твору

   Пропоновані теми:

   1) «Трагічний гуманізм Альбера Камю»;

   2) «…Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу» (Альбер Камю);

   3) «Зіткнення людини з абсурдністю буття у романі А. Камю „Чума”»;

   4) «Чи варто боротися з чумою, якщо її бацила ніколи не вмирає?»;

   5) «Віра в людину або віра в Бога» (Образ отця Панлю);

   6) «Тема „стороннього” у романі А. Камю „Чума”» (Образ Раймона Рамбера);

   7) «Зображення влади і людської спільноти у романі А. Камю „Чума”»;

   8) «Чому дехто з борців з чумою вмирають, а дехто – виживають?»

ІІІ. Підведення підсумків

ІV. Домашнє завдання

   1. Прочитати статтю підручника про Ернеста Хемінгуея

   2. Підготувати мультимедійну презентацію «Життєвий та творчий шлях Ернеста Хемінгуея» (індивідуальне завдання)